Я перепитаю ще один (п’ятий) раз, 

Щоб точно запам’ятати її типаж, 

Яким я ніколи не буду:

Їй до вподоби адамові яблука, 

Може, Ред Принц, хоча б Симиренки. 

З мене ж вийде хібащо груша 

Для такої спортсменки.

Вона втішає і каже:

Зате ми обидві із ребер.

Виламує третє, четверте і п’яте — 

І просовує руку до серця. 

Після ретельного огляду

Вона виносить вердикт:

Абразив на бруску непоганий, 

Зійде для точіння ножів. 

Бо той крайній кухонний камінь

Каже, вже геть зубожів.

Моя кохана —

Професійний м’ясник. 

Тібоун не щадить жодне лезо:

Ні серейтори, ні тесаки —

Її хлопець так любить стейки, 

Я так люблю точити ножі.

Білу шию хочеться укусити,

як гарячий батон,

що несеш з магазину в дитинстві.

В цьому дійстві,

Відчуваю, наче я ані крихти

Не їла у цьому житті.

Наче вперше я почуваюсь ситою,

І, наче, я вкрала цей хліб,

Бо не може щось стільки просте

Бути стільки солодким,

Як сік.

писати віршí про любов з віком,

наче прати білизну руками.

відчуваєш трошечки сорому

і себе —

трохи відсталою

від часів і однолітків.

та якщо почуття

в‘їлися глибоко,

не підійде машинне прання.

барабан крутиться

за давно зáвченим циклом:

алкоголь-

забуття-

нові обличчя-

ті самі історії.

однак ліками від застуди

не лікуються хворі на

запалення обох легень.

пам‘ятаєш, колись

ми були відвертими вдень,

а не тільки під простирадлами?

думала,

втрачаю хист римувати,

але, схоже, що до почуттів.

і пальці після прання руками

такі бридкі та відразливі,

що на ще один раз  —

у мене не вистачить сил.

сонце мене зіткало із шóвкових ниток,

щоб я була ніжною і легкою.

натомість — я з усього зісковзую:

ніде не затримуюсь,

як той самий халат із шовку

з плечей коханої дівчúни,

якій від хмільного рум‘янця

відбивається в очі тінь —

і весь світ стає, як те розé

в недопитому келисі.

навіть цей келих на мене дивився, здавалось, розлючено.

він лишився єдиний з усього серванту,

пережив три весілля,

і дванадцять хрестин.

а тепер з двадцяти лишився один.

і все по моїй вині,

від мого вина

і під мій вініл.

так й сидимо:

я і непарний він.

шовк, крім того,

що ковзає,

дуже легкозаймистий.

тому мій домашній арешт — навмисний.

щоб разом зі мною

не згоріло все місто.

Перебирай мене пальцями,

як фотокартки

Де куточки губ трохи припідняті

І сорочки зім’яті.

Бережи мене від мізинчика до мізинчика

Від п’ят до неслухняної чолки,

Я сьогодні сховаю шипи та всі голки.

Цілуй мене,

Наче — я наше останнє літо,

Мов почуття — морська піна

І завтра все буде інакше,

А, може, не буде і зовсім.

Почуття — метелики-одноденки

І я ніколи не зможу пообіцяти,

Що буду кохати тебе і завтра

(так само),

А обіцяти тости щоранку

До сáмого гробу — не хочу.

Тости

І такий самий сухий секс по суботах —

Це те, що мене до нього й загонить.

Прошу,

Якщо “кохаю”, то тільки найтеплішого кольору,

А не так,

Наче до голови з лайкою та погрозами

Піднесли дуло

Уявного пістолета —

І кричать до втрати свідомості

Про вічність і її ехо.

Пробач,

Я не деталька лего.

І не намагаюсь вписатися

в жоден соціальний конструкт.

Але якщо попри все навкруг

Ти покличеш мене сьогодні

Дістати до Сонця і вкотре згоріти,

Я вдягну найзручніші кроси

І буду чекати тебе під під‘їздом.

[p.s.] як схочеш — приходь,

але не неси квіти.

(чотири акорди для тих, хто став експериментом для своїх гетероподружок)

Am

ти вчора пила і казала

Em

що п‘яні руки роблять те,

G D

про що лиш мовчки мріє твереза голова

Am

сьогодні прокинулась, встала

Em

сказала: «не знаю, що сталось

G D

пробач, я просто перепила»

Am Em

вино так бісить, бо воно напівсолодке

напів-напів

G D

годинник бісить, бо там лиш напів на другу

напів-напів

Am Em

ти бісиш, бо їдеш до свого «друга»

напів-напів

G D

напів його, напів моя,

Am Em

послухай, ми варті більше, ніж «напів»

Am                                

і ні, я тобі не пробачу

Em

запах чужий у волоссі

G D

три зубних щітки: вдома, у мене

і у його берлозі

Am

алкоголь не сховає правди,

Em

коли дивляться в очі прямо,

G D

та і ти здатна на більше, ніж

на чотири бокали