це всього лише вірш-приманка чи вірш-наживка

оспіваю тебе не маючи гадки хто ти

ти ж тримай мою руку міцно немов ножівку

з її ритмічними дотиками

я так хочу тебе як купити нові вазонки

для квітів що їх давно час пересадити

пограємо ти будеш Лейбовіц я буду Зонтаґ

з голосами ніжними і сердитими

я по тілу твоєму спускатимусь ніби сутінки

ти на кухню вночі ходитимеш у моїх капцях

але буде усе так складно що для наших стосунків

знадобиться менеджер з комунікацій

упадемо з тобою в любов як падає тиск

«як тільки жінка може любити жінку»

і не те щоби конче знати хто ти й де є ти

це всього лише вірш-деталька чи вірш-пружинка

багряною плямою 

нечутно протікає ранок 

відпирається разом із тлом

набряклі хмари 

відшаровуючись

опадають згустками туману 

на плесо ріки

на березі пахне липкою тривогою

розвиднюється

хутчіш заповзай у воду

прикривайся лататтям 

відрощуй хвоста назад

і поки не впала в око

впадай у море

й поки не ковзнеш у гирло 

не зупиняйся

бо висушить ріку на порох

зависнувши у зеніті

жовте тіло 

тут аж надто слизько о цій порі

знову падаю хрустко ламаю метр

цілуватися через поріг

це яка прикмета?

облупився панцир з моїх грудей 

облетіли воронячі твої крила 

десь під язиком павучок пряде 

і виходить криво

реманент наїжачений у снігу 

відчуває кроки необережні

я збираю колотих твоїх ран губ

гемеошні черешні

помира за пазухою змія

змієнята в яйцях закам'яніють 

і мені не з'їсти тебе ніяк

не вкусити — ніяк

сміється 

ніби випорскує з-під гірської вершини

струмок під травневим сонцем

кристал віковічного льодовика 

розбивається на тисячі мікроскопічних зірок

брила віковічної жінки

на тисячі таких як вона

танцює 

сонячним зайчиком

русяві хвостики підстрибують

пінистими хвильками на поверхні струмка

абрикосове личко світиться 

рум'яною певністю

будь-який біль здатна прогнати мама

на неї зорити

мов їхати гірською дорогою 

відведу очі на пару сантиметрів убік 

вилечу в прірву

фокусу твого

ця музика чарівна 

не для неї 

її танець не для нас

але

ти дивишся на дівчинку

я дивлюся на дівчинку 

а одна на одну

зась

ці тижні тягнуться мов трамваї

повз не розбомблену ще зупинку

і так безжалісно накриває 

твоє ім'я у кличнім відмінку 

чи напророчив а чи наврочив 

старенький вірш який досі липне

бо хай зачернено білі ночі

а ліхтарі таки все ж посліпли

бо хай зачервлено чорноземи

на них зростають піщані замки

бо ми за Фройдом ми прогриземо

нові ходи в животі підземки

бо хай зачумлено шлях Чумацький

ми сіль землі ми іони тверді 

в драглях болотних дезінформацій

ми бульбашки в епоксидці смерті

трамваї в землю ракети в небо

чи навпаки якщо доля зіткне

греби щодуху цей ґрунт не гребуй 

у ньому божі знайдеш візитки

інет не ловить у швидкісному

Сковороду не знайдуть новини

я скористалася твоїм сном і 

тепер напевно таки щось винна

Чи це вже любов, 

коли на 15 хвилин у метро

вдається втекти від війни,

примерзши знесиленим поглядом

до профілю,

відбитого в чорнім вікні?

В текстурах неспокій:

петунії і ялівець

мов ґрунт, розпушили 

вологий вечірній етер;

зсередини кров

прикипіла до щік,

закам'янілих 

у субістеричній усмішці.

Чи це ще любов, 

коли впізнають

наосліп, за запахом, 

хоч ти і змінюй його

по кілька разів на добу,

мов осатаніла лілея?

Чи є це прощенням, 

коли обіймають тебе,

як сідає на руку метелик?

Боїшся сполохать,

хоч лапки прозорі

з усіх комашиних сил

учепились в рукав.

Крок лівою — ще,

правою — вже,

любов — це стереограма,

стан межовий,

коли невідомо,

чи зглянеться і забере

остання вечірня маршрутка.

Проб'є комендантська година — 

загадуй бажання.

білим-білим віршує весна по обвітрених кронах

мікровибухи брості шматують

стоншені мої лати

лежу під тобою

маленька уквітчана грушко

і з грудей моїх 

пориваються бджоли пухнасті

не заплющу очей

укривай п’ятаками пелюсток

темні нори зіниць 

я споглядатиму сонце

крізь нові обладунки

більма шовкові 

а коли ті розчиняться 

в карих (кар-карих?) кружальцях

над собою побачу плоди 

м’які наче небо

сповнені меду із присмаком диму

і потягнуся губами щоби лише ними

стан твій тримати тоненький

твій стан надзвичайний

схилений од ваги подарунків Деметри