жан жене 

жене сором

стогоном 

як сповіддю у соборі

солодко богоматере квітів

прости стиха стихію

прости сина-сиротину

єва покинула 

поцілуй на добраніч ти

підкрадись навшпиньки

тільки так щоб не бачив

не відчув на щоці

поцілунку діви

полинь непомітно

не кажи тільки

не кажи

що пробачила

жени жени його геть

сліпучого статечного

не для тебе

закатані рукава

приспущений пасок

не для тебе

тобі

суха постіль

тобі 

сухе спіднє

тобі

власна слина

у роті

повному власної сперми

без сліз 

спричинилось до сну

пісок

на застиглому ліжку

твоїх слідів

жаном жалом жалем жайвором

літаю живу жебраю

як нестерпно пожадливо важко

вражаюче

бути коханим

у цьому світі із квітів

втім

нудьга нудьгезна

нічого нового

подарую-но краще

світло безцінне

своєму світові з дроту і дроку

бо світ

він цілий

а ти неповний

бо в тебе є я

коли я піду

в тебе навіть 

тебе не залишиться

на згадку

і мене не залишиться

на згадку

в тому світі

в той день

спокійно снитиме лише сена

й зірки над нею

клейкі й білі

і всі

і всі

і всі

для всіх

колись ми любили

проклятих поетів

тобто ти любила

а я намагалась нею бути

ти любила поетів

а я тебе

як проклята

не так щоб мене дуже цікавили

архаїчні рими

чи хімозний мультифтруктовий

присмак фатуму

між рядків

мене більше цікавило

чи є у твоїй душі дно

і як я можу туди постукати

одного разу

я просто втомилась від того

що вино – губка з оцтом

в зубах Христа

деприваційних прозрінь

і оцих ваших любовей без імені

і так і не надрукувала

на футболці

пику Рембо

сяду в садку

засвищу на сопілці заграю

з’їм пачку «Скіттлза»

й нагодую солов’їв 

хай співають до Бога райдугою

насипав він нащось

цей синій мед неба

в тіла білий налив

з червом-змієм внутрі

бореться борсається безкрилий

якби знав

вкусив би?

коли хочу щоб мене любили

полюблю перший сам

тільки ти постарайся

любити мене так само 

я наб’ю рот мотилями

з сердець надгризених

мовою тріпотливих крил

заволаю заславлю Бога

зваба велика

в тому

витворити

на бересті

її шкіри

свій епос

авжеж героїчний

свій літопис

авжеж документ 

епохи

легше дракона 

вбити 

ніж змінити

значення рун

щоб говорити 

до неї

її мовою

не пояснювати

нічого

і цих плям

чорних 

на корі прозорій

ковзкій 

непомітних

поруч з важкими

чорнилами змій

що тримають

її груди

як Йормунґанд

земну кулю

усе що на її шкірі

позначка

її болю

Високий

твоїх порад

як жінок спокушати

дослухалась я

не сказав ти лише

Всебатьку

як любити їх

непозначених

нерозказаних

ніким крім 

них самих