коли на закритому показі фільму про геїв-військових

нацисти розбивають вікно і пускають сльозогінний газ в приміщення

(note: підводка eveline витримує сльозогінний газ, дуже рекомендую)

товариш патрульний говорить: 

пишіть

"я перебуваю у світлій пам'яті і тверезому розумі

не відвідую лікаря нарколога і лікаря психіатра"

я думаю:

боже яке щастя

що я досі не почав ходити в павлівку

щоб отримати довідку про психіатричний діагноз F64.0

і мені не доведеться зараз брехати на допиті

так смішно:

мене можуть побити, згвалтувати, скалічити за те, що мені потрібен той сраний діагноз

але через нього я не буду спроможний давати свідчення

This is Kyrilivska street

консультації починаються о десятій

і я їду в Павлівку на автобусі

разом з літнім населенням, якому, як завжди, треба вранці невідомо куди

одна з пасажирок просить:

"женщина, валидируйте пожалуйста"

потім інша

і я валідую їхні квитки 

бо інших женщін поруч нема, значить, це точно про мене

у женщіни чоловіча стрижка, одяг, авіатори на обличчі, волохаті ноги стирчать з коротких штанів

чоловіче ім'я десь у серці

але їм на це, звісно, похуй

бо я - це декілька кілограмів залозистої тканини на моїй грудній клітці

валідуйте

гуглкарти не ведуть рівно до Павлівської психіатричної

вони ведуть на Кирилівську 107, стверджуючи, що це 103

і там санітарка в натягнутій на підборіддя пошарпаній масці

розповість, зав'язуючи мішки з брудною білизною

що потрібно вийти, потім наліво, потім по сходах до церкви

вгору і вгору

повз нафтове чудовисько, що розтікається дерев'яним корінням

повз людей без голів, які переховуються під парасолями

повз істот, що стирчать зі стін

десь там

перший корпус

комусь колись здалося правильним

поставити на території лікарні

скульптури за картинами Марії Примаченко

(я не експерт, але мені здається, що це вона)

комусь колись було плювати

що персонажі Марії Примаченко

дуже схожі на демонів сонного паралічу

(принаймні, моїх)

і якщо ніхто з них мені не присниться сьогодні в кошмарах

я подякую всім богам

і поставлю свічку у Кирилівській церкві

навіть якщо вона музей

біля сімнадцятого відділення пахне сечею

втім, не тільки там, насправді скрізь

або це не просто сеча, а щось мертве, накопичене в воді

перетворене в рідину

як була перетворена в рідину Еліза Лем

пацієнтка з біполярним розладом

на яку всім було похуй

щось плаває біля сімнадцятого відділення, невіддільне від місцевого ландшафту

і ніколи не потрапить в вільні водойми

я чекаю

під відділенням номер сімнадцять

коли у моєї лікарки скінчиться нарада

всередину не пускають, чекати тільки на сходах

повз мене проходять люди з лікарні

і такі

ну сидить і сидить, буває

по дорозі сюди

одна медсестра сказала усміхненій жінці

"здрасьте, Ниночка, вы к нам? на консультацию или совсем?"

"на консультацию" - відповіла Ніночка

і це я ще не знаю

що скоро сам напишу заяву

"прошу, госпіталізуйте, я хочу бути собою"

у приймальному відділенні є дві опції - чоловіче і жіноче крило

я йду за паспортом, звісно

але мені говорять, що "сейчас все через мужское"

іронічно

я чекаю 

коли медсестра у приймальному зрозуміє

що робити з моїм електронним направленням

кудись сходить, зробить мільйон дзвінків

а поки

я дізнаюся

що реабілітаційний центр "європа" - “хуйня”

або "гамно"

на різних плакатах синьою ручкою написано різне

я чекаю

у відділенні разом з шістьма хворими жінками

я чекаю вже невідомо чого, чекаю більше години

тепер я Христина з дев'ятої палати 

(я не знаю, з якої я палати, просто одна з жінок так вирішила)

жінки дивляться 1+1, якесь безглузде ранкове шоу, 

яке робить новини зі сторісів зірок в інстаграмі

мені здається, ця система

дуже хоче зжерти мене по-серйозному

забрати мене собі

система вмикає новинний блок

по 1+1 чоловік помер у спортзалі

іншого знайшли мертвим в болоті

смертельна аварія на Київщині

хтось нівечив чужі автівки у Сумах

дуже терапевтично

перша медсестра копирсається в моїй вені

потім друга

декілька хвилин зціджує звідти кров по краплі

"чого це сьогодні у всіх кров так повільно тече?" - питає друга у першої

а я думаю "може, тому що у вас обох руки з дупи?"

але, звісно, мовчки

я не дурний - сперечатися з людиною, яка встромила в мене голку ледь не до кістки

хворі жінки гуляють по коридору

ніби в мареві, під владою цих медсестер у жовтих шортах і капцях

медсестер, які перетягують руку не жгутом, а гумовою рукавичкою

мені кажуть:

чекайте в коридорі

чекайте

чекайте

на третій день призвичаюєшся чекати

то під дверима відділення, то прийому на флюорографію

то ще чогось, невідомого і темного, чого чекають тут всі

всі ці люди, до яких звертаються на ти

і як малих дітей змушують ходити строєм, не вважають за особистості

але раз на день, о сьомій ранку, дозволяють викурити одну цигарку

якщо сама прокинешся, звісно 

в коридорах співробітниці обговорюють медичну реформу і президентів

хто буде працювати за ті дві тищі?

"девочки!" - кричать медсестри всім своїм підопічним

і мені теж, незважаючи на діагноз,

я намагаюся згадати, як реагувати на "девочки!" та "я за этой женщиной" спокійно

але натомість згадую гендерну клініку в Стокгольмі

місце, повне людяності, поваги і психотерапії

дякую тобі боже що я українець

сьогоднішня медсестра називає мене моїм іменем

справжнім

і виправляє пацієнток, коли вони звертаються до мене "девушка"

мабуть, мені пощастило

"так вы мальчик?" - питає одна з моїх товарок

і їй ок з цим знанням, коли я відповідаю ствердно

може, це тому, що я пригостив її цигаркою?

чи тому, що у відділенні інша персона з хворих обіймала її за талію і проводжала на це обстеження?

ми куримо під прийомним відділенням

вона просить купити їй кави в кафетерії

але кафетерія тільки для відвідувачів, а ми пацієнтки

я хочу спитати:

як вам тут, серед цих кам’яних монстрів, розкиданих по території лікарні?

але навряд чи вона скаже правду

я чекаю

чекаю своєї довідки про гендерну дисфорію

щоб потім збирати на операцію космічну суму і чекати, коли її зроблять

а потім чекати на папірець, в який я впишу, як мене звати

а потім цей світ почне ненавидіти мене ще більше, ніж зараз

але хоча б я сам перестану

відчувати огиду і малювати в дзеркалі інші картинки

в кабінеті психолога написано

що бог є любов

напевно, це допомагає чекати